LORELEI
Ich weiЯ nicht, was soll es bedeuten, DaЯ ich so traurig bin; Ein Mдrchen aus alten Zeiten, Das kommt mir nicht aus dem Sinn.
Die Luft ist kьhl und es dunkelt, Und ruhig flieЯt der Rhein; Der Gipfel des Berges funkelt Im Abendsonnenschein.
Die schцnste Jungfrau sitzet Dort oben wunderbar, Ihr goldenes Geschmeide blitzet, Sie kдmmt ihr goldnes Haar.
Sie kдmmt es mit goldenem Kamme, Und singt ein Lied dabei; Das hat eine wundersame, Gewaltige Melodei.
Den Schiffer im kleinen Schiffe Ergreift es mit wildem Weh; Er scahut nicht die Felsenriffe, Er schaut nir hinauf in die Hцh'.
Ich glaube, die Wellen verschlingen Am Ende Schiffer und Kahn; Und das hat mit ihrem Singen Die Lorelei getan.
| | ЛОРЕЛЕЯ
Не знаю, чому я зітхаю, як тільки про казку сумну згадаю. Вона серце крає, її пам'ятаю одну.
Вже холодом віє в повітрі, Рейн кволо тече в далечінь. Від сонця вечірнього іскри спадають за гору у тінь.
На тій горі дівка вродлива сидить в золотому вбранні. Розчісує коси грайливо, але її очі сумні.
І пісню співає тужливу, блищить золотий гребінець... Та пісня прекрасна, можливо, комусь вже віщує кінець.
І справді - весляр молоденький не бачить пороги страшні, бо дивиться вгору ... Ой, ненько, нема вже нікого в човні!
Кінець знаю казки тієї: Рейн взяв весляра і човна. І скоїли це Лорелея і пісня її чарівна.
| | ШОК - ЭТО ПО-НАШЕМУ
Из-за острова на стрежень, На простор речной волны, Выплывают расписные Стеньки Разина челны.
На переднем Стенька Разин, Обнявшись сидит с княжной, Свадьбу новую справляет Он веселый и хмельной.
Позади их слышен ропот - Нас на бабу променял, Только ночь с ней провожжался - Сам наутро бабой стал.
Этот ропот и насмешки Слышит грозный атаман, И он крепкою рукою Обнял персианки стан.
Мощным взмахом поднимает Он красавицу княжну, И за борт ее бросает В набежавшую волну.
Что ж вы, братцы, приуныли? Гей, ты, Филька, черт, пляши! Грянем песню удалую На помин ее души!
|